Відкритий урок української літератури

Краю мій зелений, вічная дорога,

Та безсмертник в полі, в небесах гроза

– Припаду я серцем до твого порога,

Як твоя кровинка, як твоя сльоза.

(М. Стельмах)

Любов до рідної землі – найпотаємніше почуття людини. І ким би вона не була, багачем чи жебраком, ученим чи хліборобом, - і якою б вона не була – дорослою чи малою, рідна домівка кличе до себе, надзвичайною силою притягує, манить спогадами, тривожно сниться довгими зимовими ночами, відгукується в серці маминою піснею, навіює духмяні запахи квітів дитинства – матіоли й чорнобривців.

Почуття любові до Батьківщини ще більше загострюється, коли знаходишся далеко від неї під час відрядження, подорожі, й переходить у тяжку тугу, коли довгий час доводиться жити на чужині, або стає одвічною ностальгією, коли на Батьківщину вороття нема.

Нині, на уроці української літератури, учні 6 класу мали нагоду ознайомитись із життєписом великого патріота України, трагедія життя якого, була пов̓язана з любов̓ю до рідної землі. Згідно плану ШМО гуманітарного циклу, вчителем української мови та літератури Тарчинець Л.І., було проведено відкритий урок за поемою Миколи Вороного "Євшан-зілля".

Саме поема М. Вороного ˮЄвшан -зілляˮ, –як і більшість його творів, була отим символічним євшан – зіллям, що упродовж тривалого часу, попри всі заборони й перестороги, повертала синів рідного краю до батьківської землі. Ця поема викликала невдоволення лише у тих, хто зрадив інтереси свого народу, хто став виконавцем чужих ідей, рабом, чужинцем на рідній землі. Митець, мабуть, хотів сказати, що обов'язок кожної людини — це любов до своєї країни, свого отчого дому, своєї Батьківщини!

Автор ставить нелегке питання: де ж взяти людину, яка вдихнула б запах степового Євшану і захотіла перетворити свою землю на степ, але не пустку, а широкий, безкраїй, вільний, "від споглядання якого хочеться орлом полетіти до синього неба і з височини споглядати свою землю й радіти квітучому краю".